Декорація студії триває.

Поза урочистим покладанням солом'яного килимка перед умовною канапою, сьогодні Борзунова вирішила ще й прикрасити плівку, що нею задля перешкоджання холодному повітрю з-за борту затягнуто напівзруйновані шибки студійного балькону. Ясно ж, віршами романтичнимі і почерком зворушливим. Бо зима. Ну ніби нічо виглядає.

Шекспір. Сонет 128.

Як ти, моя гудьбо, даєш гудьбі
Блаженних деревинок звичний рух,
Як з-під солодких пальчиків тобі
Бринять дроти, бентежачи мій слух, —
Я часто заздрю клявішам, що встриб
Тобі цілують пучок м’якоту,
Бо на такі жнива — уста мої б,
Нещасні через безоглядь оту:
Вони, щоб доторк звідали, танок
Тих скибок перейняти мали б густ,
Де мертву дерев’яність пальців крок
Ласкавить коштом чей не мертвих уст:
Вже як зухваль в раю аж так зроста —
Будь пучки там, мені ж — віддай уста.

(пер. Ігоря Костецького)